Друковане слово (газети, журнали, книги) завжди було одним із елементів єднання, ідентифікації себе як частини певної національної общини, збереження національного духу. Особливо це актуально у мультинаціональному та мультикультурному середовищі, у часи воєн, суспільно-політичних зрушень тощо. Буковина на межі ХІХ-ХХ століть була багатонаціональною, цікавою в плані культурно-просвітницького розвитку, з великою кількістю різномовного та різнотематичного друку, а відповідно – мережею видавництв, друкарень, книгарень, читалень. За цим переліком – людські долі, переконання, прагнення та здобутки.
Друкарня родини Екгардтів
(Eckhardt'sche Universitäts-Buchdruckerei)
Austriaplatz, 3 (сучасна площа Соборна)
Локація 1
У 1799 році німецький друкар Петер Екгардт заснував першу друкарню та палітурну майстерню у Чернівцях, яка проіснувала більше століття. Вона стала фундаментом для розвитку буковинського книгодрукування і на декілька десятиліть була єдиним видавничо-друкарським осередком краю. Упродовж років нею керували Петер Екгардт (Peter Eckhardt), Йоган Екгардт (Johan Eckhardt), Рудольф Екгардт (Rudolf Eckhardt), Йозеф Коллер (Josef Koller), Йозеф Муха (Josef Mucha) та Йозеф Брюль (Josef Brüll). Друкували офіційні, статистичні, технічні, навчальні, мистецькі видання, календарі, твори художньої літератури, а також перші газети краю не лише німецькою мовою, а й мовами інших народностей (зокрема, кириличні шрифти у друкарні з’явилися майже одразу із латинськими, про що свідчить виданий тут у 1804 р. «Октоїх»).
Редакція газети «Буковина»
Liliengasseplatz, 29 (вул. Івана Франка)
Локація 2
За час свого існування часопис вихордив під назвою «Буковина» (1885–1910, 1918), а також «Нова Буковина» (1912–1915).
Історична адреса редакції: упродовж 1885–1886 рр. редакція розташовувалась за адресою вул. Спілени, 7 (нині вул. О. Поповича), з 1887–1888 редакція знаходилась в будинку, де проживав головний редактор газети Ю. Федькович, за адресою вул. Лілійна, 29 (нині Соборна площа), з 1889 р. редакція була вже за адресою вул. Якоба фон Петровича, 2. Сама вулиця названа на честь першого автономного бургомістра Чернівців – Якоба фон Петровича.
Газета «Буковина» друкувалась спершу в приватній чернівецькій друкарні Германа Чоппа. Останнє число «Буковини» в друкарні Чоппа вийшло 3 лютого 1896 р., а вже з 6 лютого 1896 р. часопис друкувався в друкарні товариства «Руська Рада», котра розташовувалась у приміщенні Українського народного дому за адресою вул. Петровича, 2.
Під час Першої світової війни, коли Чернівці перебували в зоні бойових дій та російської окупації, редакція евакуювалася до Австрії. У цей період газета тимчасово виходила у Відні.
Друкарня «Austria», редакція газети «Czernowitzer Tagblatt»
Schillergasse, 5 (вул. Фрідріха Шиллера)
Локація 3
Це потужний видавничий комплекс, який об’єднував редакцію часопису та найсучаснішу на той час друкарню.
«Czernowitzer Tagblatt» була провідною щоденною німецькомовною газетою ліберального спрямування. Співзасновником і першим редактором був відомий журналіст Філіп Менцель (Philipp Menczel), а більшість співробітників становили німецькомовні євреї, тому видання симпатизувало сіоністському руху та позитивно висвітлювало його діяльність. Перший номер вийшов друком 28 січня 1903 року. Газета висвітлювала щоденні політичні події, економіку, культуру, спорт, публікувала художні твори з продовженням, рекламні оголошення та інші додаткові матеріали. Продовжувала виходити навіть під час російської окупації 1914–1915 років. Її діяльність припинилася 10 червня 1916 року. З 1918 року виходило спільне воєнне видання під назвою «Czernowitzer Allgemeine Zeitung / Czernowitzer Tagblatt», яке також припинило існування у 1919 році.
Друкарня «Austria» була найсучаснішою на той час у місті. До її впровадження активно долучився Леон Кьоніг (Leon König) , один із співзасновників також згаданої вище газети. Серед технічних нововведень – використання ротаційних друкарських машин. Окрім газети «Czernowitzer Tagblatt» тут друкували офіційні документи, різні тогочасні газети, альманахи, прокламації, листівки, а також твори художньої літератури різними мовами (німецькою, українською, румунською, польською та їдишем).
Друкарня Германа Чоппа
Gregorgasse, 3 (вул. Григорія Сковороди)
Локація 4
Про нього газета «Bukowinaer Rundschau» (4 січня 1906 р., с. 1) писала, що він «оновив тут друкарську промисловість і поставив Чернівці в один ряд із великими західними містами в цій галузі».
Уродженець Львова, який присвятив себе Чернівцям, активно долучившись до економічного, культурологічного та політичного життя міста. Німецькомовний єврей, який підтримував українську громадськість, постійно друкуючи українськомовні видання.
Початки діяльності сягають 1878 року, коли Герман Чопп викупив збанкрутілу компанію «Szegierskische Buch- und Papierhandlung», яку з часом перетворив у прибутковий бізнес. Його книжкові крамниці знаходились за адресами Tempelgasse, 8 та Hauptstrasse, 12. Проте основою діяльності була друкарня за адресою Gregorgasse, 3, яку розвинув до потужного поліграфічного центру. Одним із перших почав конкурувати з видавничим бізнесом родини Екгардтів. Друкував різними мовами населення краю. До появи друкарні товариства «Руська Рада» тут побачили світ багато українськомовних видань (наприклад, газета «Буковина», видавнича серія «Бібліотека для молодіжи», календарі «Руської Бесіди» та чимало різних за тематикою книг).
У 1882 році разом з керівництвом німецької прогресивної партії заснував газету «Bukowinaer Rundschau» (1882-1907), був її власником і видавцем. До початку ХХ ст. вона була головним місцевим суспільно-політичним часописом.
«Bukowinaer Vereins-Druckerei» / Societatea tipografică bucovineană
(Буковинська спілкова друкарня)
Ringplatz, 3 (Центральна площа)
Локація 5
Одна з найвідоміших та найвпливовіших друкарень у Чернівцях австрійського періоду, яка відіграла колосальну роль у культурному, релігійному та громадсько-політичному житті багатонаціонального краю.
«Bukowinaer Vereins-Druckerei, r. G. m. b. H. Die Zeichnung geschieht durch zwei Mitglieder des Vorstandes. Im Vorstand sind: Dr. Emilian Wojucki (Obmann), Emilian R. v. Bejan, Moritz Steckel, Emilian Isopescul, Dionisiu Simionovici» (Адресна книга Чернівців за січень 1898 р., мова йде про друкарню та чотирьох членів правління).
Основні відомості та діяльність:
Заснування та статус: Друкарня діяла з 1897 до 1922 рр. як кооперативне або акціонерне видавниче підприємство. Вона задовольняла замовлення різних етнічних та релігійних громад Буковини. Розташовувалась спершу за адресою вул. Трансільванії, 7, у 1901 р. товариство придбало готель
«Вайс» на Ringplatz, 3, в який переїхала й друкарня.
Багатомовність видань: Оскільки австрійські Чернівці були містом перетину багатьох культур, у «Bukowinaer Vereins-Druckerei» друкували літературу, підручники, офіційні документи та періодику кількома мовами: німецькою, українською, румунською, а також єврейські видання.
Друк знакової періодики: Друкарня відома тим, що у ній виходили тогочасні провідні часописи, альманахи, календарі та релігійна література. Зокрема, у її стінах виходили офіційні довідники міста, як-от знаменита книга адрес та мешканців Чернівців «Adressbuch von Czernowitz» за 1914 рік.
Технічне значення: Завдяки тогочасному європейському обладнанню підприємство забезпечувало високу якість поліграфії — від простих оголошень до багатосторінкових наукових збірників та художніх книг.
Базою для підприємства стала митрополича друкарня Сильвестра Мораріу-Андрієвича, яку згодом передали «Товариству румунської культури та літератури на Буковині». Щоб зберегти та розвинути підприємство, у грудні 1896 року друкарню перевезли до приміщення Товариства культури. До складу правління входили, зокрема професор Еміліан Воюцкі – теолог, ректор Чернівецького університету, а також відомий єврейський комерсант, журналіст та редактор Моріц Штекель.
Друкарня мала потужне обладнання, тому саме їй довіряли друк фундаментальних наукових праць, офіційних урядових видань та етнографічних досліджень, зокрема саме тут опубліковані:
«Bukowinaer Nachrichten» (1888 – 1914) – щоденна німецькомовна газета
«Pharus-Plan Czernowitz» (1913) — знаменита деталізована оглядова карта (план) Чернівців, випущена спільно з берлінським картографічним видавництвом Pharus.
«Adressbuch von Czernowitz» (1914) – адресна книга Чернівців.
Книгарня «Universitäts-Buchhandlung Heinrich Pardini»
Ringplatz, 10 (Центральна площа)
Локація 6
«Іду, звичайно, Кафедральною, звідти Панською улицею, відтак на Ринок, де задержуюсь настільки, щоб побачити, чи нема яких нових книжок у книгарнях, і вертаю Панською улицею додому»
З листа Ольги Кобилянської до Осипа Маковея
17 вересня 1895 року
Газета «Czernowitzer Zeitung» у номері за 13 вересня 1896 року писала, що у Чернівцях на 54,2 тисячі мешканців лише чотири книгарні. Проте в різні роки ця кількість змінювалася.
Одна з легенд розповідає, що колись у Чернівцях книгарень було навіть більше, ніж кав’ярень… І частинка правди у цьому є. Бо окрім класичних книжкових магазинів існували крамниці, які поєднували торгівлю книгами з іншими видами продукції: музичної, художньої, канцелярської тощо. Їхні власники інколи займалися і видавничою діяльністю, наприклад, випуском ілюстрованих листівок із серії «Gruß aus Czernowitz».
Одним із найвідоміших і найбільших книготорговців був Генріх Пардіні. Його книгарня знаходилася за адресою Ringplatz, 10 і займала все ліве крило партеру будинку. Тут можна було придбати книги багатьма європейськими мовами, а також замовити останні видання з Відня. Генріх Пардіні прагнув, аби в його крамниці завжди були різноманітні літературні новинки. Тому це було улюбленим місцем чернівчан і гостей міста. Леся Українка, під час гостин до Ольги Кобилянської у 1901 році, в листі до друзів писала, що з її улюблених місць у Чернівцях – це «узвишшя Пардіні». Ще одна його крамниця навчальної літератури знаходилась біля університету.
Також Генріх Пардіні мав власне видавництво, в якому, наприклад, вийшла книга Раймунда Фрідріха Кайндля «Історія Чернівців з найдавніших часів до сьогодення», присвячена 500-літтю міста.
Книжкові крамниці
Германа Чоппа (з 1878), Мозеса Ландау (з 1886), Леона Кьоніга (з 1888),
Зігмунда Єгера (з 1895), братів Готтлібів (з 1896), Еміля Гутгерца (з 1911),
Ромуальд Шаллі (з 1884), «Емінеску» (з 1922), «Епштейн і Байзер» (до 1922),
«Аврора» (з 1922), Діоніса Шапіра (з 1929) тощо.
Український народний дім
Petrowiczgasse, 2 (4) (вул. Якоба фон Петровича)
Локація 7
Український народний дім заснований 22 січня 1884 року, коли був затверджений його статут. Будівництво приміщення розпочалось у 1887 – 1888 рр., повністю завершене 1899 р. Одним з очільників товариства був Володимир Корнич-Ясеницький, дружиною котрого стала донька Генріха Пардіні.
В Австрійський період (до 1918 р.) відбувся розквіт української преси в краї, саме тоді УНД діяв як головний координаційний центр культури. Тут базувалися часописи:
«Буковина» (1885 – 1915, 1918) – найважливіша перша українськомовна газета краю, заснована в 1885 році. Її редакторами у різні часи були такі видатні діячі, як Юрій Федькович, Осип Маковей та Сильвестер Дашкевич.
«Руська Рада» (1898 – 1908) – газета, яка відображала політичні та суспільні погляди українського населення, переважно селян.
«Селянин» (1903 – 1905) – часопис, орієнтований на просвіту та захист інтересів буковинського селянства.
«Ластівка» (1894 – 1896) та «Промінь» (1921 – 1923) – дитячі та молодіжні періодичні видання, що виходили під егідою тутешніх українських товариств.
У Румунський період (1918 – 1940 рр.) попри жорстку цензуру та політику румунізації УНД залишався осередком легального українського слова. Тут містилися редакції таких видань:
«Час» (1928 – 1940) – щоденна (згодом тижнева) газета, яка була головним рупором української громади, відстоюючи національні права в умовах румунського режиму.
«Самостійність» (1934 – 1937) – національно-демократичний часопис, навколо якого групувалася українська інтелігенція.