Далі — пряма мова військовослужбовця
“Фронт один і він, не там на Донбасі, не там на півдні, не там на Харківщині. Він один і тягнеться він по всій території України. Як все це закінчиться, насамперед залежить від кожного українця”.
З 2014 року Петро працював журналістом, водночас відслужив строкову службу, де здобув спеціальність снайпера. На початок повномасштабного вторгнення він був резервістом 80-ї десантно-штурмової Галицької бригади, говорить чоловік.
Згадує, як 24 лютого 2022 року здав усі свої справи протягом доби й 25 лютого вже був в бригаді.
“У перші дні повномасштабки мені казали: “О, ви журналіст, можливо, доцільніше, щоб ви займались пресслужбою. Я казав: “Ні. У мене є військова облікова спеціальність снайпера”. Якщо ми вже дійшли до тієї ситуації, що повномасштабне вторгнення трапилось, є повноцінна жорстка війна, значить, будь-які спроби якось цьому зарадити на інформаційному фронті, на жаль, провалені нами. І йде зараз питання про те, щоб брати до рук зброю. Я для себе вирішив взяти до рук зброю”.
Військово відправили на південь, підрозділ виконував завдання у Вознесенську.
“80-та бригада за підтримки певних сил спецпризначенців, територіальної оборони змогла зупинити тоді російське просування, і росіяни тоді розвернулись і почали відступати в бік Херсонської області. І ми відповідно почали наступати їм на п’яти, проводити зачистку сіл, займати назад наші території, ми взяли під контроль Кіровоградську трасу, яка вела з півдня на північ, і почали рухатись на південь до Снігурівського району в Херсонську область”.
Далі, після Миколаївської області, була Херсонщина. Потому був Донбас, а згодом і Харківська операція: звільнення Ізюму і просування в бік Луганської області.
“Я ставив питання, як я себе поведу, коли потраплю у перший бій, коли у мене над головою заклацають кулі. І коли це вперше трапилось, я оцінив себе: “А, ну, нормально, он як воно відбувається. Типу нормально”. Це ж хаос, часто дуже контрольований хаос. І тут в тебе завдання просто створити навколо себе маленьку бульбашку тверезого мислення і сприйняття, щоб ти міг розуміти, що відбувається і якось планувати свої дії і робити кроки, щоб все було правильно і ти виконав завдання і залишився цілим і неушкодженим”.
Петро брав участь і у боях за Бахмут, тоді його підрозділ мав прикрити штурмову групу, яка закріплялась на нових позиціях, згадує боєць.
“Була третя ранку, ПВК “Вагнера” накопичились, приблизно їх було 80 людей, і вони пішли на штурм наших позицій. Бої тривали у дворах, 1темна ніч, ти все бачиш тільки крізь прилад нічного бачення, навколо перестрілки, летять кулі, десь падають міни, хтось вистрелив з РПГ, ти не розумієш, хто це. У нас декілька разів була така ситуація, що ми думали, не дай Бог, ми спрацювали по своєму. Але вранці, коли бій вщухав, пішли подивились туди, по кому ми працювали і ми заспокоїлись, що це був боєць ПВК”Вагнер”
Два роки “Оператор” був снайперов, виконував бойові завдання, став командиром відділення. П’ять місяців тому, говорить, через стан здоров’я перейшов на посаду офіцера служби зв’язків з громадськістю 80-ї десантно-штурмової Галицької бригади.
Те, як ця війна закінчиться і на яких умовах, — залежить від нас із вами. Від того, чи зможемо ми довести противнику, і навіть Богу, скажімо так, що ми варті цієї землі і варті цієї країни і називатись українцями”.
“Для людей, які сидять уже два з половиною роки в тилу і ніяк жодним чином не долучаються до армії, до сил оборони, хотів би сказати: так, якщо ви шукаєте можливостей якось ухилитися, ви знайдете. Але буде певна частина, якій це не вдасться. Тому не гайте часу на те, щоб просто тікати, а освоюйте тактичну медицину, підтримуйте в належному стані свою фізичну підготовку. Навчіться врешті-решт поводитися зі зброєю, тому що коли ви потрапите на поле бою, а ви потрапите на поле бою, то все ваше життя буде стовідсотково і буквально у ваших руках”.
Репортаж – Суспільне Донбас за посиланням.