Випадкова зустріч на зупинці може залишити по собі значно більше, ніж кілька хвилин розмови. Студентка 3 курсу Олександра Кальченко розповідає про знайомство з чернівчанином, який понад 70 років захоплюється фотографією та зберігає власний архів світлин рідного міста.

Пропонуємо прочитати цю теплу історію про випадкове знайомство, любов до фотографії та Чернівців.

***

Стою 8 вересня на зупинці біля супермаркету «Колос» з колегою, чекаю на свій тролейбус. Краєм ока побачила літнього чоловіка з камерою, який фотографував іншого добродія та песика, що мирно сидів неподалік.

Зізнатись, сумніви «Підійти чи ні?» все ж виникали в моїй голові, але інша, екстравертна частина, перемогла.

Підходжу. Питаю:

– Перепрошую, пане. А ви для себе фотографуєте чи, може, в якомусь медіа працюєте?

Чоловік коротко засміявся та відповів, що робить це для душі. І на цьому наш діалог міг би завершитися, але фотограф-любитель вирішив продовжити.

Вияснилось, що фотографією він захоплюється понад 70 років. Такі цифри, чесно, не одразу вклались у моїй голові. Далі він показав кілька своїх листівок із зображеннями різних видатних місць Чернівців, таких як Будинку-корабля, будівель-близнюків або театру ім. Ольги Кобилянської. Доповнив, що має вдома цілий власний архів зі знімками ще з часів Радянщини. Фотографував військових, піонерів, але найбільше, каже, горів архітектурою та природою рідного краю.

Після цього дістав свою візитівку з проханням сфотографувати собі. На ній зображений сам пан зі, скажемо, псевдонімом David Tetelman, оскільки імені я так і не спитала. І я побігла. Бо приїхав мій тролейбус, повіз мене додому.

Я почала займатися фотографією, порівняно, не так давно, коли стала студенткою. Проте зрозуміла, що ця зустріч точно була невипадковою.

Такі люди завжди надихають мене продовжувати свою справу та любити її.